Суковач А.Г.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Анатолій Суковач,

вчитель української мови та літератури

Оситнязької ЗШ І-ІІІ ст..

Відновлення української державності, інтеграція в європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова  громадянського суспільства передбачають орієнтацію на духовні пріоритети, людину та її права, націю.

У сучасних суспільно-політичних умовах, коли Україна ціною життя Героїв Небесної сотні, зусиллями українських військових, добровольців, волонтерів відстоює свободу і територіальну цілісність,  пріоритетного значення набуває патріотичне виховання дітей та учнівської молоді.

Події останніх років дають підстави стверджувати, що переважна більшість громадян України, серед яких є і діти, і молодь, виявили високу патріотичну свідомість та міцну громадянську позицію.

Національна ідея, як стрижень усієї системи виховання, має відіграти роль об’єднуючого, консолідуючого чинника в суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення патріотичної життєвої позиції людини. Національний характер виховання полягає у формуванні в молодої людини, незалежно від її етнічної приналежності, почуття громадянина Україна.

А чи часто ми ставимо собі запитання: «Людино, хто ти єси?», «Камо грядеш, чоловіче?» Поставлені ще в сиву давнину, ці запитання й досі не знаходять адекватної відповіді, а навпаки, породжують розмаїття точок зору на природу та сутність людини і сенс її буття. Саме під час вирішення цих проблем окреслюються обриси такого поняття, як національна свідомість. Виховання її і є одним з пріоритетних завдань словесника.

Справді, найбільше щастя для вчителя – робити світ гуманнішим, виховувати в учнів доброту, любов до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати для розквіту власної держави. У цьому й полягає виховання національної свідомості.

Як відомо,  уроки літератури мають не лише освітнє, а й виховне завдання. Вплив засобів мистецтва слова на юну душу величезний. Оскільки кожен учитель є й вихователем, то передовсім йому слід визначити виховну мету: сформувати гармонійно розвинену, освічену, соціально активну й національно свідому молоду людину, яка має почуття громадянської відповідальності, високі духовні якості, є носієм кращих надбань національної та світової культур, здатна до самовдосконалення.

Враховуючи те, що старшокласники вже є свідомими суб’єктами родинних стосунків (бо мають свої сімейні ролі: дочки або сестри, онука або онуки), вони можуть пояснити значення народної мудрості: «Хоч  і по коліна у воді, аби до свого роду, а як нема роду – родиноньки, то ні до чого притулитися, нікому порадоньки дати». Отож рід – це кровна і свояцька єдність поколінь, що генетично походить від одного предка. Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до усвідомлення своєї, єдиної Батьківщини. Цікаво простежити духовний шлях: рід – Батьківщина – на прикладі конкретної письменницької долі. Так, під час вивчення десятикласниками життя і творчості Лесі Українки  готую урок позакласного читання «Світло добра і любові. Постать Олени Пчілки». Готуючись до заняття, учні проведуть серйозне наукове дослідження про славний рід Драгоманових і довідаються, як цінував цей рід, свої корені: в усіх поколіннях зберігалася згадка про грека, який служив драгоманом (тобто перекладачем) при війську гетьмана Хмельницького. Прізвище роду й походить від цієї загальної назви. Згодом козаків змушували на московський лад додати до своїх прізвищ закінчення –ов. Звідси й Драгоманов.

На уроці повинна прозвучати думка про збереження пам’яті кожного роду, моральний обов’язок дітей плекати родинний світ, дбати про сімейну пам’ять.

В 11-му класі продовжую розглядати на уроках питання сім’ї та роду. Аналізуючи роман у новелах Ю. Яновського «Вершники», даю учням завдання визначити причини трагедії роду Половців. Благодатним для з’ясування цієї проблеми є й повість О.Довженка «Україна в огні». Працюючи з текстом, старшокласники мають усвідомити, що багатий і славний рід Лавріна Запорожця це символ безсмертя   -  українського народу.

Учні самостійно доходять висновку: незважаючи на жахливі картини боїв і страждань, змальованих автором, кіноповість залишає світле враження. Віриться, що веселий, дужий рід Запорожців не зникне навіть після такої страшної війни, він продовжиться .Йому, як і Україні, не буде переводу.

 «Уроків історії не вчимо», - гірко іронізує наша мудра сучасниця, геніальна Ліна Костенко. Отож варто одуматися й уважно осмислити своє минуле, його славу і безслав’я. Роман у віршах «Маруся Чурай» розкриває  духовний світ наших предків, відтворює забуті сторінки історії. Старшокласники повинні усвідомити, що образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби фокусуючи в собі духовний потенціал усього українського народу.

Національні проблеми, які досягли у творчості Ліни Костенко вищого ступеня узагальнення, близькі одинадцятикласникам і викликають у них активне співпереживання. Я проводжу урок-семінар, на якому розглядаю такі питання:

Які риси національного характеру притаманні Марусі Чурай?

У чому виявляються патріотичні почуття Марусі?

Які погляди має героїня на любов, зраду, сім’ю та дружбу?

Яким бачить Маруся Чурай своє місце в житті народу?

Запропонований вид роботи сприяє утвердженню в учнів розуміння своєї  нерозривної єдності з суспільством. Ураховуючи специфіку образу Марусі Чурай, спрямовую аналіз роману так, щоб через усвідомлення ролі поета (співця) в долі народу спонукати старшокласників замислитися над своєю суспільною роллю. Адже  активна громадянська позиція, праця на благо України можливі лише за умови високого рівня національно-патріотичної свідомості.

Під  час вивчення роману Олеся Гончара «Собор» я ставлю за мету з’ясувати: «Що хвилює людей старшого покоління, як ставиться сучасна людина до великих набутків свого народу, до скарбів народної культури, які почуття, думки й сподівання вкладає у свою щоденну будівничу працю, з якими духовними надбаннями йде людина у свій завтрашній день…» (О. Гончар). Отож одинадцятикласники, аналізуючи текст твору відповідно до поставленої мети, визначають його основну ідею – тривогу автора з приводу зростання бездуховності українців. Підсумковий урок проводжу у формі диспуту, під час якого старшокласники торкнуться проблем батьків  і дітей, наступності поколінь, збереження історичної пам’яті, виховання національно-патріотичної гідності, а також непростих питань, як національний нігілізм, відступництво від свого народу.

Національно-патріотичний світогляд особистості виростає на традиціях народу, його звичаях і обрядах. На уроках аналізу художніх творів я наголошую на цьому. Учні вже знають, що в родині формуються духовні цінності, погляди на добро і зло, виховується любов до батьків, повага до старших, тощо. Але, на жаль, не кожній родині вдається зберегти народні традиції, звичаї і обряди. Бажано, звичайно, повернути їх у сім’ю.

Розглядаючи творчість І. Багряного (пригодницький роман «Тигролови»), доцільним є узагальнюючий урок «Українознавчий аспект прозового доробку письменника». Учні знають, що в основу роману «Тигролови» покладені події, які сталися з самим автором під час заслання його більшовиками на Далекий Схід. Відразу тут же постає проблемне запитання:

Чому там, на Далекому Сході, за тисячі кілометрів від України, звучить українська пісня, зберігаються народні традиції?

А тому, доходять висновку одинадцятикласники, що там живуть справжні українці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. Вони зберегли давні традиції і створили свій, український, світ, наповнений моральною чистотою, гармонією, народними обрядами. Атмосфера в родині Сірків, яка прийняла й порятувала Григорія, тепла, домашня. Матері – берегині роду тут удалося відродити та зберегти духовні національні цінності. Узагальнений образ Сіркової родини і роду, підкреслюю на уроці, письменник підносить до символу самої України.

Мистецтво, зокрема література, несе в собі вічні цінності. Вони загальнолюдські і водночас у кожного народу свої. Сутністю вчителя рідної мови і літератури має бути висока культура, непохитна національна свідомість, глибоке розуміння тих завдань, які сьогодні потрібно розв’язувати незалежній Українській державі. Усе це він повинен передати своїм вихованцям.

Тільки розумне, систематичне, національно-патріотичне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину – громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець.