УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Лариса Скуренко,

                                      вчитель української мови та літератури

                               Миколаївської ЗШ І – ІІІ ступенів   

У статті розглядається питання патріотичного виховання сучасного школяра, значення уроків словесності для формування національно свідомих громадян України.

Перед нашою державою стоїть головне завдання – формувати  у молодого покоління високу патріотичну свідомість, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботу про благо свого народу, готовність до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяти становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді в Україні  наголошує: «В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації». [ 1с. 70 ]

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне та громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань нерозривно пов’язане з розумовим, моральним, трудовим, ідейно-світоглядним, естетичним, емоційним становленням особистості.

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яке проникає в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людину, яка формується. Патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, як єдність думки і діла дуже складно пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. В.О. Сухомлинський писав:  «Любов до Вітчизни і любов до людей – це два швидких потоки, які, зливаючись, утворюють могутню ріку патріотизму». [ 3 с.178]

Патріот починається з малого – з любові до місця, де ти народився, де живеш, з любові до своїх батьків, до своєї історії, до рідної мови, до справи, яку ти виконуєш. Кожна людина повинна бути патріотом! Відчути себе невід’ємними часточками великої історії своєї держави діти можуть тільки тоді, коли вони глибоко й детально вивчають історію рідного краю. Саме це спонукає їх рівнятися  на знаменитих земляків, які є взірцем для молодого покоління, що незабаром будуватиме нову Україну.

Література є першоосновою духовного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. Уроки літератури в школі повинні стати основою патріотичної вихованості учнів, їхнього громадянського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної наснаги. Художня література спонукає шкільну молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, національно-визвольною боротьбою українців, їх славетним минулим.

Справжній урок літератури – це урок виховання громадянськості, почуттів добра і краси, утвердження високих моральних ідеалів, формування гармонійно розвиненої особистості, активної життєвої позиції школяра. Завдання словесника полягає в тому, щоб засобами художнього слова зуміти знання  перетворити в переконання, зробити ці ідеї осмисленими, усвідомленими, глибоко продуманими. Вони повинні стати органічною потребою, невід’ємною частиною життя, нормою поведінки кожного учня, а не лише заученою фразою. [ 5 с.14 - 15]

Сучасна літературна освіта зорієнтована на вивчення літератури як мистецтва і як образного вираження духовного життя народу, а шкільна програма з літератури є часткою культури нації. Програма, її змістове наповнення – то віддзеркалення самого змісту літературної освіти учнівства. Тому так важливо, що за останні роки помітно змінилася палітра літературних творів, включених до програми.

Українська література в школі ставить за мету спонукати молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, звитяжністю національно-визвольних перемог українців, їх славетним минулим, злетами духу народу, а також захищати світлі набутки матеріального і духовного життя нації, продовжуючи традиції роду. Патріотичне виховання дітей засобами мистецтва слова має на меті формувати громадянську позицію, світогляд майбутнього будівничого Української держави.

І надзвичайну роль у цьому відіграє такий предмет як література, яка за своєю шкалою цінностей формує духовно-інтелектуальний світ  справжнього громадянина. Адже попри всі принади комп’ютера, книжка, має свою унікальну магію, бо це так важливо чути художнє слово  Тараса  Шевченка, Івана  Франка, Лесі Українки, Олександра  Довженка та багатьох інших. Ці світочі літератури ніколи не стояли осторонь життя народу, вони акумулювали в своєму слові духовні потреби сучасників. Вони стояли на сторожі державності, бо розуміли, якщо вона буде втрачена, то решта на має ніякого значення.

Твори українських поетів відкривають  перед учнями  дивовижний світ – «мереживо казкове», якому  немає «ні краю, ні кінця». Поезія допомагає переселити світ у серце людини, допомагає краще осягнути його, побачити проникливіше, відчути глибше, відшукати ключ до його загадок.

Прикладом високого патріотизму є, беззаперечно, життя Т. Г. Шевченка. Шевченкове слово стало зброєю в боротьбі за кращу долю рідного народу, він свято вірив у його світле, справедливе майбутнє.

Ознайомлюючи учнів із життям і творчістю Т. Шевченка, педагог може розповідати не лише про важке дитинство поета, а висвітлювати його талановитість, багату фантазію, творчу уяву (пошуки малим Тарасом стовпів, що підпирають небо; відгуки батька про незвичайного сина, багатий світ українських традицій і звичаїв, у якому зростав майбутній поет), робити акцент на красі українських пейзажів і споконвічного прагнення наших пращурів жити в гармонії з рідною природою («Садок вишневий коло хати», «За сонцем хмаронька пливе...»). Розповідь про життя Лесі Українки та її поезії («Як дитиною, бувало...», «Давня казка» та ін.) варто робити в позитивістському ключі: людина – сильна особистість; будь-які труднощі загартовують людину; мужність і оптимізм завжди перемагають зло й несправедливість. Узагалі, бесіди про минуле нашого народу треба проводити в оптимістичному аспекті, наголошувати на світлих сторінках української історії, а про труднощі варто говорити як про чинники, які робили нас, українців, сильнішими й досвідченішими. Саме такий підхід формуватиме в учнів любов і повагу до рідної землі, вироблятиме стійкий імунітет до негативних викликів сучасного суспільства.

Однією із центральних проблем у творчості вітчизняних письменників є збереження національних культурних цінностей образу рідного слова, (О. Олесь «О слово рідне…»), собору (О. Гончар «Собор»), червоної калини (В. Стус «Ярій, душе»), які символізують духовні набутки народу, порівняння мови з хлібом (Л.Костенко «Біль єдиної зброї»), що підносить національно-мовну проблему до рівня найвищих життєвих проблем. [ 2 c. 6 - 7]

Вчені визначають, що найінтенсивніше формування національної самосвідомості в середньому шкільному віці. Якщо в початкових класах діти через казки, оповідання, поетичні твори пізнають край, де вони живуть, свою Батьківщину – Україну, дізнаються, звідки вони походять, до якого народу належать, то в середніх класах поглиблюють свої знання. Так, вивчаючи перекази й легенди про запорожців, твори Я. Качури «Іван Богун», Б. Лепкого «Орли», А. Чайковського «Сагайдачний», А. Кащенка «Над Кодацьким порогом», П. Загребельного «Роксолана», учні глибше переймаються історичним минулим свого народу, його героїчними подвигами.

Отже, зробивши літературне навчання виховуючим, потрібно пройняти його зміст животрепетними ідеями сучасності, тобто ідеями національного відродження. Ці ідеї прийдуть до учня тільки через відчуття краси художнього твору, а ця краса вплине на учня, коли той збагне, зрозуміє її.

Вагомих результатів учитель-словесник досягне тільки тоді, коли він має продуману систему роботи над формуванням патріотичної вихованості учнів у процесі вивчення поетичних, прозових і драматичних творів художньої літератури. Створена й апробована система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів В. Барки, О. Гончара,  О. Довженка, П. Загребельного, Л. Костенко, І. Котляревського, Т. Осьмачки, У. Самчука, В. Симоненка, В. Сосюри, В. Стуса, Лесі Українки, Т. Шевченка та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості, господаря власної землі, повагу до славних синів і дочок України, шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації.

Тому національно-патріотичне виховання має здійснюватися на основі проблемного вивчення текстів, їх системності, де домінантою є настанови до національного відродження.

Тільки систематичне національне виховання може  сформувати людину – громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець. На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості: любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу, досконале володіння українською мовою, духовна культура, повага до батьків, культури та історії, традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, бажання працювати задля розквіту власної держави, культура міжособистісного спілкування, глибоке усвідомлення громадянської відповідальності, сформовані почуття гордості за свою Батьківщину.

Ми повинні скористатися шансом, який дала нам історія, і зробити все, щоб розтерзана і розіп’ята українська нація знов усвідомила себе, джерела своєї національної психології. Але для цього кожен з нас має подолати в собі раба і розвіяти чужинський міф про вічно залежний стан українського народу. [ 6 с.75]

Використані джерела:

1.    Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді; Текст наказу доступний також в Інтернеті: http://old.mon.gov.ua/ru/about-ministry/normative/4068

2.    Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах.

3.    Сухомлинський  В.О. Вибрані твори. Т.2, с. 178

4.    Відмиш Л. І. Система національного виховання: шляхи і засоби реалізації / Л. І. Відмиш // Виховна робота в школі. – 2011. – № 8. – С. 7–10.

5.    Ришкова Т.Л. Формування  національних та патріотичних якостей особистості через модель «Школа національно – патріотичного виховання.  Посібник. К. 2010.»

6.    Щербань П. Формування національної самосвідомості в сім’ї, К. Товариство «Знання» України. 2002

7.    Гарнійчук, В. Сутність і структура патріотизму старших підлітків /В. Гарнійчук // Управління освітою (Шкіл. світ). – 2009

8.    Дем’янюк Т. Інноваційні технології громадянського виховання  /Т. Дем’янюк // Директор школи. – 2008.

9.    Захаренко  С., Коваленко, О. Формування громадянина – патріота  у педагогічній системі О.А.Захаренка   / С. Захаренко,  О. Коваленко // Рідна школа. – 2013. – № 6. – С. 36–40.

10.                       Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології.-К.,2003.

11.                       Синиця І. З чого починається педагогічна майстерність. – К.,1972

12.                       Сисоєва С. Основи педагогічної творчості вчителя: Навчальний посібник.- К.,1994